Та, як було видно із слів Балуоля, Урфін і сам не дуже веселився, ставши повелителем Смарагдового міста. Подаючи страви, кухар спостерігав, як диктатор, сидячи на чолі столу, понуро слухав улесливу мову придворних, і відчувалось, що він такий же самотній, як і тоді, коли був простим столяром у країні Жуванів. Напевне, тоді йому легше було прихилити до себе серця людей, ніж тепер, коли вони всі ненавиділи його або догоджали лише із користі.
Наївшись донесхочу, ворона подякувала Балуолю і попрощалась з ним до завтра. Цього разу вона тримала язика за зубами і ні словом не прохопилася про мету своєї появи у Смарагдовому місті.
Ворона заходилася шастати по місту, сідала на підвіконнях чи біля відчинених дверей будинків і слухала розмови городян. Вона переконалася, що жителі Смарагдового міста готові тепер пожертвувати чим завгодно, аби повернути собі втрачену свободу.
Зрозуміла Кагги-Карр і те, що Урфін Джюс помилився, ув'язнивши Страшила і Дроворуба на високій вежі. Він просто прорахувався, гадаючи, що, бачачи їх городяни стануть вихваляти його силу й великодушність, а вийшло навпаки: жителі міста кляли його за підступність і пишались героїзмом Страшила та Залізного Дроворуба.
Розповівши про все це Страшилові. Кагги-Карр вчинила ще одну необачність.
Страшило неабияк запишався власною мужністю. Войовничий дух ущерть переповнив його і він уже не міг стримати його в своїх солом'яних грудях. Побачивши унизу купку цікавих людей, він просунув голову між ґратами і гукнув, щоб вони зібрали якомога більше народу, — він хоче виголосити промову.