Ворона недбало привітала Страшила з таким успіхом і полетіла до міста, яке мало сумний вигляд і вже не сяяло здалека чудовими зеленкуватими зблисками смарагдів.
Смарагди було видерто з брами міста, де вони вражали око подорожнього, що вперше підходив до них, і з зубців веж та шпалів палацу. Навіть із мурів будинків і бруківки, де були вже не смарагди, а просто шматки кришталю, всі оздоби було вилучено. Місто виглядало нудним і похмурим, фонтани вже не били у парках різнобарвними струменями, пишні клумби квітів усохли, паркова зелень зів'яла.
На палацовій алеї, де колись походжав у блискучих латах Дін Гіор з розкішною бородою, котрою пишався не тільки він, а й усі жителі міста, тепер стриміла безглузда фігура оранжевого дерев'яного солдата, з облупленою фарбою на грудях і спині.
Кагги-Карр за час перельоту дуже зголодніла і тому в першу чергу полетіла до палацу. Вона сподівалась зустріти там свого друга кухаря, який служив там ще за Гудвіна, а потім щедро пригощав Кагги-Карр за часів правління Страшила Мудрого. Вона не помилилась: кухар Балуоль не знайшов у собі мужності залишити чудову кухню правителя з її смачними наїдками і, примушуючи себе, лишився на службі у тирана.
Товстун Балуоль зустрів давню знайому привітно і поставив їй купу недоїдків. Поки Кагги-Карр їла, кухар, знудившись на самоті, розповідав новини.
Кепсько йшли справи в Смарагдовому місті відтоді, як Урфін Джюс захопив владу. Раніше жителі Смарагдового міста були найвеселішими і безтурботнішими людьми на світі. А тепер вони жорстоко картають себе, що не виступили проти ворога. Із сердець жителів, отруєних злими і дріб'язковими витівками правителя, зникла радість.