— Ви, люди, не досить догадливі. Коли вас захопив у полон зачарований камінь Гінгеми, я дуже сердилась, що ви не випускали мене з клітки. І лише Еллі додумалась, що камінь не має наді мною влади, жителькою Чарівної країни…
Еллі почервоніла від незаслуженої похвали і сказала:
— Це я зрозуміла потім, а випустила тебе на волю, щоб ти не загинула разом із нами.
— Це робить честь твоєму доброму серцю. Звільнена, я полетіла до гір і все міркувала, як вам допомогти. Але що я могла вдіяти, проста ворона, проти чаклунства могутньої чарівниці?
І тут мені спало на думку, що треба звернутися по допомогу до Вілліни. «Вілліна могутніша за Гінгему, — думала я. — Це ж вона знешкодила ураган, вона кинула будиночок на злу чаклунку. Напевне, Вілліна зуміє розбити чари каменя…» І я полетіла у Жовту країну. Цілих шість діб летіла я туди. Місцеві ворони вказали мені шлях до Жовтого палацу Вілліни. Слуги негайно провели мене до доброї чарівниці. Схвильовано вислухавши мою розповідь, Вілліна спитала: «Еллі? Та дівчинка, що була тут минулого року і викрила Гудвіна?»
«Так, — відповіла я, — Еллі прибула на допомогу своїм друзям Страшилу й Залізному Дроворубу».