Генерал підійшов до гурту менвітів і, спрямувавши погляд у бік далекої Рамерії, врочисто промовив:
— Іменем Верховного правителя Рамерії, найдостойнішого з найдостойніших Гван-Ло, оголошую Белліору назавжди приєднаною до його володінь! Горр-ау!
— Горр-ау!!! — дружно підхопили менвіти. — Горр-ау!!!
Арзаки мовчали.
Крадькома вони сумовито поглядали в той бік неба, де була їхня батьківщина.
— Штурмане, — звернувся генерал доволі сухо до Кау-Рука. Хоча він перебував у доброму настрої, однак не міг пересилити себе у ставленні до Кау-Рука, котрого недолюблював за здібності й надмірну самостійність. — На світанку проведете розвідку, — сказав генерал, а про себе подумав: «Перша розвідка най небезпечніша, ось і впорайся з цим завданням, якщо ти такий розумний». — Простежте за всім дуже уважно, — наказав він, — і зараз ґав не ловіть.