Вони мали форму сонця, місяця або зірок; у центрі ордена можна було бачити зображення сузір'їв і планет, що оточують Рамерію. Нагороджували менвітів за правилом: чим вища посада власника комбінезона, тим більше в нього орденів і тим чудовіші самі ордени. До парадного комбінезона додавалися чоботи з м'якої шкіри на застібках.
Як тільки на екрані локатора виринули обриси замку, Кау-Рук хвацько розвернув корабель двигунами до Землі. Він любив демонструвати свою спритність усім на подив, ї шкода, що в небі не було глядачів. Але зовні штурман залишався абсолютно незворушним. Корабель повільно пішов на посадку. Біля самого замку зореліт на мить завис у повітрі, підтримуваний вогненним стовпом з кількох корон тріпотливого жовтого полум'я, і повільно став опускатися на Землю. Відразу ж з корабля випливли відкидні пори у вигляді гігантської триноги.
Коли вляглися клуби диму й пилу, менвіти взяли останні проби атмосфери і, переконавшись, що все гаразд, відкрили вхідний люк. Світле нічне повітря, напоєне ароматом трав і квітів, увірвалося в приміщення зорельота і сп'янило інопланетян.
Спустили трап. Генерал Баан-Ну першим зійшов на Землю. Він не випускав з рук новенького червоного портфеля, якого для гарантії пристебнув ланцюжком до руки. У портфелі лежав рукопис. Це була головна цінність генерала. Він прагнув написати історію підкорення Белліори, Він уже почав творити її під час польоту. Своєю працею генерал хотів прославити військове мистецтво менвітів, а найбільше мріяв прославитися сам.
Корабель стояв біля чудових гір. сніжні вершини яких впиралися в розцяцьковане зорями небо. Поблизу шуміли лісові зарості, звідки долинав нічний заколисуючий свист птахів. Ступаючи по вологому м'якому килиму з трав, командир відчув приплив нестримної радості підкорювача, навіть серце раптом завмерло, потім закалатало дедалі частіше. Баан-Ну мусив розстебнути «блискавку» комірця.
— В цьому місці житимуть найдостойніші з менвітів, — сказав собі генерал. — А рабів і так усюди вдосталь.