— Нарешті! Зараз же вирушай у Країну Оз й принеси мені Чарівний Пояс!
— Ви збожеволіти, — спокійно завважив Головнокомандувач.
— Га? Що? Ти що таке сказав? — Король від люті почав навіть затинатися, а потім йому наче заціпило.
Головнокомандувач, своєю чергою, побачивши, що монарх мовчить, остаточно осмілів і сів на величезний діамант, який лежав посеред печери.
— Раджу порахувати до шістдесяти, перед тим, як ви знову щось скажете. Це дасть вам змогу опанувати себе.
Король роззирався довкруж, шукаючи, чим можна жбурнути в Головнокомандувача Блуга. Не знайшовши поблизу нічого підхожого, він заспокоївся, подумки завваживши, що, можливо, його підлеглий має рацію. Тож самодур плюхнувся на свій блискучий трон, перекинув корону на вухо, загнув під себе ноги і злобно глянув на Блуга. А Головнокомандувач тим часом продовжував:
— По-перше, ми не зможемо пройти через пустелю. По-друге, навіть якщо пройдемо, Озма, правителька Країни Оз, легко впорається з нашою армією, адже вона — фея. Аби у вас був Чарівний Пояс, тоді ще можна було б з нею позмагатися, але Пояса немає!