— Чому неможливо?
— Ваша Величносте, ви забули про Згубну Пустелю, яку ніхто не в змозі перетнути! Ви знаєте цей факт так само добре, як і я, Ваша Величносте. Не забувайте про втрачений Пояс, звісно. Але пам’ятайте, що у вас залишилось багато сил, бо ви керуєте цим підземним царством як справжній тиран, і тисячі номів підкоряються вашим наказам. Раджу випити склянку розтопленого срібла, щоб заспокоїти нерви, а потім лягти спати.
Король схопив великий рубін і жбурнув його в Каліко. Головний Управитель хутко присів, щоб ухилитися від важкої коштовності, яка врізалася у двері просто над його лівим вухом.
— Геть звідси! Зникни! — розбушувався Король. — Щоб ноги твоєї тут не було! І пришли сюди Головнокомандувача Блуга!
Каліко поспішно вийшов, а за кілька хвилин до печери увійшов Головнокомандувач королівської армії. Цей ном був відчайдушним воїном і жорстоким полководцем. Під його орудою несли службу п’ятдесят тисяч добре навчених номів-солдатів.
Вони нічого і нікого не боялися, крім свого суворого генерала. І все-таки у Блуга щось тенькнуло всередині, коли він побачив надзвичайно розлюченого Короля Номів.
— Прибув за вашим наказом!