— Добре. Йдіть за мною. Вам пощастило — сьогодні приймальний день.
Друзі з цікавістю озиралися навколо, повільно рухаючись слідом за паперовим воїном. А дивуватися було чого! Уздовж дороги, по якій вони йшли, стояли акуратно вирізані й розфарбовані паперові дерева, за ними — ряд картонних будиночків усіх кольорів веселки, але обов’язково — з блакитними віконницями. Перед будиночками радували око клумби з паперовими квітами, а на даху вився паперовий виноград.
З вікон будиночків визирали найрізноманітніші паперові ляльки. Були тут і товсті, й тоненькі, зовсім маленькі і справжні велети. Видно, їм не терпілося подивитися на несподіваних гостей. Всі ляльки були одягнені в сукні й костюмчики з різнобарвного цигаркового паперу.
І перехожі на вулиці теж були паперові. Вони чинно прогулювалися, поодинці або парами, але, побачивши мандрівників, одразу ховалися в будинку або за деревами і з цікавістю визирали звідти.
— Вибачте, я піду вбік, — завважив Капітан, коли вони підійшли до невеликого пагорба. — Тоді йтиму швидше і не тремтітиму так сильно.
— Усе гаразд, — сказала Дороті. — Робіть так, як вам зручно.
На розі вулиці, неподалік від місця, де вони зупинилися, паперовий хлопчик набирав паперову воду в паперове відро із паперового колодязя. Жовта курка необережно ворухнула крилом, і бідолаха злетів на саму верхівку паперового дерева. Чарівник обережно зняв паперового хлопчика й поставив на землю, але при цьому в повітря злетіло паперове відро, і паперові бризки розлетілися на всі боки.