— Це ще що за підкова? — дядько Генрі здивовано втупився на блискучий золотий щит над воротами. До щита справді був прикріплений якийсь тьмяний підковоподібний предмет.
— Це зовсім не підкова! — гордо випростався Косматий чоловічок. — Це Магніт Любові! Я приніс його у Смарагдове місто! Варто пройти під ним, і всі тебе полюблять, а ти любитимеш усіх.
— Нам би в Канзас таку штуку, — мрійливо прошепотіла тітонька Ем. — Тоді ніхто не забрав би в нас ферми!
— Що не робиться, все на краще, — завважив дядько Генрі. — Особисто я анітрохи не шкодую! Країна Оз мені подобається куди більше, ніж Канзас. Одна Дерев’яна Кобилиця чого варта! Ні їсти, ні пити не просить, а вантаж тягне, що наш ломовик! Може, вона й розмовляти вміє? Що скажеш, Дороті?
— Звичайно, вміє, — відповіла дівчинка. — Тільки не любить. Вона якось зізналася, що не може говорити й думати одночасно. Думати їй більше подобається, тому вона майже завжди мовчить.
— І правильно робить, — долучився до розмови Чарівник. — До речі, куди ми прямуємо?
— У Країну Південців, — відповіла Дороті. — Я давно планувала навідатися до Панночок Стіжок-Вирізальщиць. Багато чула про них, але не зустрічала жодного, хто бачив би їх на власні очі.