— Геть звідси! — гарчав Чорнозлоб, але Генерал, не звертаючи на нього уваги, казав:
— Колись давно наш Король узяв у полон королівську сім’ю із Земель Надвечір’я, але тут втрутилася Озма, а за нею й Доро-ті, дівчисько з Канзасу, зі своєю жовтою куркою. Вони пробралися в королівську печеру, звільнили бранців і поцупили Чарівний Пояс Короля. Тепер Король задумав вирити підземний хід до самого Смарагдового міста. Ми пройдемо під землею, захопимо Країну Оз і відберемо у проклятого дівча Пояс...
— Забирайся геть!
Генерал спробував підлеститися до розлюченого правителя:
— Без вас нам не впоратися, а разом з вами ми напевно переможемо! У світі немає нікого, сильнішого за вас! Разом ми каменю на камені не залишимо від Смарагдового міста! А в нагороду за допомогу дозволимо вам взяти десять тисяч бранців...
— Двадцять тисяч! — гаркнув Великий Чорнозлоб.
— Добре, двадцять, — миттю погодився ном, але правитель Рикунів немов не чув його. За його знаком кілька рикунів-вої-нів накинулися на Гуфа і потягли його до в’язниці, а там і того гірше — тюремник надумав розважатися, тикаючи в товстого Генерала гострими шпильками. За особливе задоволення лиходієві правили крики й стогони бідолахи Гуфа.