Новоспечений Генерал армії номів прекрасно розумів, що в разі невдачі його чекає неминуча загибель, проте старому лиходієві так кортіло помститися всім жителям Країни Оз за їхню доброту, що він зовсім не думав про небезпеку. Чинити лихо було його улюбленим заняттям, тож він сподівався за допомогою хитрощів і обману домогтися свого, але задля обережності вирішив не перти напролом, а ґрунтовно підготуватися до атаки на такого серйозного противника, як Озма.
Гори, під якими розкинулося Підземне Царство, лежали на півночі Земель Надвечір’я, а сама Земля Надвечір’я — відразу за Згубною Пустелею, на заході від Країни Оз. Король Номів задумав прорити підземний хід не тільки під пустелею, а й під Країною Моргунів, до самого Смарагдового міста, щоб Моргуни не помітили навали і не попередили Озму, зіпсувавши всю справу. Король мріяв заскочити жителів Смарагдового міста зненацька, поневолити їх, а потім розправитися з іншими мешканцями країни.
І ось вже тисячі номів-землекопів день і ніч риють підземний тунель. Працюють швидко — адже номи звикли жити під землею.
А генерал Гуф тим часом сам-один відправився до фанаберів. Фанабери — дивовижний народ. Живуть вони в горах, неподалік від Земель Надвечір’я. Тіла у них величезні, м’язисті, сильні, а ось голови — малюсінькі, наче круглий набалдашник парасольки чи палички. Зрозуміло, в таких мініатюрних голівках місця для мізків майже не залишається, і, щоб приховати цю ганебну обставину, фанабери, які були вельми стурбовані своєю зовнішністю, вирішили зробити собі фальшиві голови.
Така голова зазвичай виготовлялася з картону і одягалася поверх справжньої. Замість волосся наклеювали овечу вовну, забарвлену в найнесподіваніші кольори: рожевий, зелений, бузковий, а то і в кілька кольорів одночасно. Обличчя кожен фанабер розфарбовував на власний смак. Тож, очевидно, через цю жахливу строкатість їх і прозвали фанаберами, тобто «химерними», «ексцентричними».
Вождь Фанаберів очолив країну не тому, що був розумніший за інших, а тільки завдяки своїй безоглядній жорстокості. Та й загалом фанабери мали погану репутацію в казковому світі. Їх вважали невиправними задираками й забіяками, тож намагалися з ними не зв’язуватися. Сильні, але дурні, фанабери, зчинивши бійку, ніяк не могли зупинитися, навіть тоді, коли перемогою вже не пахло. Подібно до інших казкових істот, вбити фанаберів було неможливо, хіба що поранити.
Генерал Гуф покладав великі надії на тупу впертість цих істот, тому насамперед і попрямував до них. Вождь жив у простій, скромній хатині, на дверях якої була намальована його розфарбована мордяка: синє волосся, кирпатий ніс, зубаста паща на пів обличчя і величезні зелені очі-блюдця. Якщо придивитися, на підборідді можна було помітити дві дірочки — саме через них і дивився Вождь своїми справжніми очима, коли одягав фальшиву голову. Привітавшись, Генерал одразу пояснив причину свого візиту: