У той самий вечір, коли Дороті зустрілася з Озмою, Король викликав до себе Головного Управителя:
— Каліко, відтепер ти командуватимеш моєю армією!
— Але це неможливо, — заперечив той.
— Чому ж це? — підвищив голос Король і потягнувся за своїм важкезним сапфіровим скіпетром.
— Тому що я всього лиш управитель і нічого не тямлю у військовій справі, — смиренно відповів Каліко. — Хіба я погано керую вашим королівством? Навряд чи ви знайдете кращого управителя, зате є сотні номів, які набагато краще за мене впораються з командуванням армією. Ваша Величність так часто змінює генералів, що мені не дуже хочеться бути одним з них.
— Схоже, ти маєш рацію, Каліко, — завважив Король і дав скіпетру спокій. — Збери всю армію у Великій Печері!
Каліко пішов виконувати завдання, а через кілька хвилин доповів, що армія зібралася. Король вийшов на балкон помилуватися своїм п’ятдесятитисячним військом.