Там, нагорі, Дороті сіла на єдиний кривоногий стілець і глянула на все своє багатство: старі іграшки та вилинялі ситцеві сукенки. Брати їх з собою не було сенсу, в новому житті вони не знадобляться, але так шкода розлучатися зі старими друзями! Вона зручніше влаштувала на колінах Тото й, дочекавшись четвертого удару годинника, міцно заплющила очі — такий був умовний сигнал, про який вони заздалегідь домовилися з Озмою.
Дядько Генрі й тітка Ем завмерли в очікуванні внизу. Вони не могли повірити, що крім нашого нудного буденного світу існує світ казковий, чарівний, в який можна перенестися в одну мить — варто тільки захотіти.
Годинник пробив четверту. Старенькі не зводили очей з горішніх сходів, але Дороті не з’являлася. Як же вона відправиться у свою чарівну країну, не по повітрю ж? Ось уже пів на п’яту. Тоді старенькі не витримали і, підтримуючи одне одного, видерлися по сходах в мансарду.
— Дороті! — кликали вони племінницю.
Відповіді не було.
Вони відчинили двері й зазирнули всередину: кімната була порожня.
III. ОЗМА ВИКОНУЄ ПРОХАННЯ ДОРОТІ