— Ти теж іди звідси, — сказав Король, — почекай за дверима!
А сам зійшов з трону і ввічливо запросив Дороті до столу. Сівши навпроти неї, сказав:
— Їжте, насолоджуйтеся, ви, напевно, голодні. Я теж, але мені їжа вже не приносить радості.
— Ви маєте рацію, я страшенно зголодніла. Від ранку нічого не їла, крім дитячої коляски і рояля. Мало не забула — ще була хвіртка!
— Жартуєте, — сумно усміхнувся монарх. — А мені не до жартів. Я бідний, нещасний страждалець! Невже вам анітрохи не шкода мене?
— Чесно кажучи, ні, — відверто відповіла Дороті. — Ви тут, як сир у маслі катаєтеся! І місто у вас чудове.
— Містечко, справді, непогане, — погодився Король. — Це Глінда постаралася! Вона любить нас, зайців. Але будь моя воля, я б ні за що не жив у місті.