Дороті побачила будинки, увінчані куполами й високими загостреними башточками, теж з мармуру. Перед кожним з них неодмінно зеленіла галявина, а на вулицях були прокладені мармурові тротуари.
По зеленій конюшині галявин і по білому мармуру тротуарів стрибали численні зайці, одягнені в шовк та оксамит. Навіть розкішна ліврея Зайця-стражника виглядала біднувато в порівнянні з блискучими костюмами зайців-містян.
Спочатку на Дороті ніхто не звертав уваги, адже зростом вона не відрізнялася від інших, але Заєць-стражник так голосно вигукував: «Дорогу, дорогу Принцесі Дороті, подрузі Принцеси Озми!» — що навколо дівчинки поступово зібрався натовп. Зайці з цікавістю розглядали Дороті, шанобливо ворушачи вусами.
Пройшовши кілька вулиць, Дороті та її провідник наблизилися до розкішного парку. Біля входу на головну алею вона побачила бронзову статую Глінди, а у глибині — біломармуровий Королівський Палац, покритий філігранню з матового золота.
XX. ДОРОТІ ОБІДАЄ З КОРОЛЕМ ЗАЙЦІВ
Біля ґанку палацу гостю зустрічала почесна варта за-йців-гвардійців у високих ківерах, з оголеними шпагами у передніх лапах.
— Слава Принцесі Дороті, подрузі Принцеси Озми! — крикнув Заєць-стражник.