— Зачекайте секундочку, я відчиню двері.
Заєць зник, а через деякий час у стіні відчинилися величезні двері, які Дороті раніше не помітила. За дверима, у крихітній кімнатці всередині стіни, стояв Заєць, звичайний сірий заєць, але на відміну від своїх лісових побратимів він був одягнений у розшиту золотими позументами ліврею, рожевий шовковий жилет з діамантовими ґудзиками, білі штани до колін, рожеві, під колір жилета, шовкові панчохи й білі плюшеві чобітки з діамантовими застібками.
Несподівана розкіш заячого наряду засліпила Дороті, й дівчинка в подиві застигла на місці. Однак Тото з Біллиною не розгубилися і зайшли в кімнату першими.
Побачивши собаку, Заєць-стражник від страху скочив на стіл.
— Це ще хто? Не смійте сюди заходити!
— Але чому? — здивувалася Дороті.
— По-перше, жителі нашого королівства терпіти не можуть собак, а по-друге, в листі немає жодного слова ні про собаку, ні про курку.