Почулися важкі кроки, закопчені чавунні пательні й чорні від сажі залізні казани з брязкотом розступилися, і до центру галявини, пирхаючи паром і стріляючи іскрами, пройшов величезний мідний Титан.
— Вельмишановний Кип’ятильнику, — звернувся до Титана Король, — знаючи вашу гарячу вдачу, я не наважувався вдатися до ваших порад, але, схоже, в товариства немає іншого виходу, наші ресурси мудрості вичерпалися.
— Я весь киплю! Ох, який жах, як сильно я киплю! — засопів Титан. — Простіше кажучи, я скипів! Про що ви сперечаєтеся? Всім вам пора добряче промити мізки! Цей старий Ополоник остаточно з’їхав з глузду! Притягнув сюди дівчину! Та нехай вона забирається звідси на всі чотири сторони!
Киплячи від обурення і час від часу випускаючи пару, Титан пішов, важко ступаючи галявиною.
— Останнє слово надається підсудній, — оголосив Друшляк.
Дороті вирішила скористатися нагодою, щоб нагадати ще раз:
— Чи не знайдеться у вас чогось поїсти? Я страшенно зголодніла!