Ложковий полк оточив Дороті, жовту курку й Тото й під орудою суворого Ополоника бадьоро рушив у гущавину лісу. По дорозі сталася невелика пригода — Тото занадто енергійно махнув хвостом, і одна з ложок, дзвякнувши, повалилася набік. Розгніваний Ополоник напророчив песикові суворе покарання, якщо подібне станеться знову, тож бідолаха решту шляху біг, підібгавши хвіст. Ложки рухалися на подив швидко. Незабаром ліс порідшав, а згодом поступився великій галявині.
Весь її простір, куди не кинь погляд, був заповнений примусами, печами, керогазами, а також столами, буфетами, сервантами та іншими кухонними меблями, вщерть заставленими різноманітним кухонним скарбом — пательнями й каструлями, чайниками і кавниками, виделками й ножами, а також друшляками, бідонами, гусятницями, черпаками-щипцями, консервними ножами, овочерізками, м’ясорубками...
Не встиг ложковий полк разом із бранцями з’явитися на галявині, як одразу був оточений строкатим натовпом кухонного начиння.
— Розійдись! — гримнув на роззяв Ополоник. Натовп розступився і пропустив бранців до величезної плити, біля якої височіла дерев’яна колода для рубання м’яса, а на ній, з трубкою в зубах і з короною на голові, лежав величезний ніж-тесак.
— Прокидайтеся, Ваша Величносте! — крикнув Ополоник. — Я привів полонених!
Король Ніж, блиснувши лезом, прийняв вертикальне положення й кинув суворий погляд на олов’яного вояку:
— Жар і жир! Звідки тут це дівчисько?