— Я й не запам’ятовувала, — зізналася курка. — Хто міг подумати, що ми заблукаємо?
— Ось так завжди — про що не думаєш, те й трапляється, — філософськи розсудила дівчинка. — Чим тут стояти, йдемо краще кудись, куди-небудь та й вийдемо.
Але й цього разу їм не вдалося вибратися з лісу, навпаки, вони забрели в зовсім непрохідну гущавину. Раптом знизу пролунав суворий окрик:
— Руки вгору!
Дороті з переляком подивилася на всі боки, але навколо не було ні душі. Однак гострозора Біллина відразу помітила рух у траві, а пильний Тото з гавкотом накинувся на несподіваного супротивника. Дороті глянула під ноги і весело розсміялася: їх оточила група живих столових ложок на чолі з Ополоником. Ложки стояли вертикально, на тоненьких ніжках, а в тоненьких ручках тримали маленькі шпаги.
— Хто ви? — відсміявшись, запитала дівчинка.
— Ложковий полк! — відповіла одна з ложок.