— Ось-ось! Пошукай собі інше місце, невігласко! — прошипів Рак. — Досить каламутити мою воду своїми брудними копитами!
Не перестаючи лаятися, сперечальники зникли в лісі, навіть не попрощавшись із мандрівниками. Тим часом зовсім стемніло, і друзі розійшлися по наметах.
Наступного ранку Дороті прокинулася з першими променями сонця. Тітонька солодко хропіла під теплою ковдрою. Дівчинка безшумно одяглася і обережно вислизнула з намету. Жовта курка вже бродила по табору, вишукуючи в траві жуків собі на сніданок. Із чоловічого намету лунало голосне хропіння. Дороті вирішила не втрачати даремно часу і пошукати дорогу або хоча б стежку, яка приведе до якогось житла.
Але не встигла дівчинка зробити й десяти кроків, як пролунало тривожне кудкудакання Біллини:
— Куд-кудак... ти куд-куди? Куд-куди?
— Просто погуляю, може, дорогу знайду.
— Тоді я з тобою, — оголосила курка, дрібочучи поруч із дівчинкою. Невдовзі до них приєднався Тото, і тепер уже втрьох вони дружно рушили в ліс.