Кожна грань споруди мала свій ошатний ґанок з масивними дверима Білану здалося дивним що коло них він не помітив жодного руху, і двері були наглухо зачинені.
"Можливо, там не живуть?" — подумав Руф. Над кожними дверима висів пісковий годинник незвичайної форми яких Руф Білан не бачив у горішньому світі. Там у багатих людей були піскові годинники, але за їхнім ходом наглядав слуга, і коли пісок пересипався з верхнього відділення в нижнє, він перевертав їх і гучно оголошував час.
А тут дві скляні воронки, з'єднані між собою, прикріплені вертикально на великому круглому циферблаті. Навряд чи Руф Білан зрозумів би, як діє цей годинник, але саме тоді коли він проходив повз сині двері, останні крупинки піску пересипались із верхньої частини в нижню і цієї ж миті трубка сама перевернулася, а циферблат пересунувся справа наліво на одну поділку так, що навпроти стрілки, закріпленої на пісковому годиннику, виявилась наступна цифра. А всередині годинника полинув передзвін.
"Ці підземні люди — дивовижні майстри", — з повагою подумав Руф Білан.
Вони проминули синю частину палацу, і Білан здогадався:
"Тепер перед нами фіолетова стіна, за нею червона, а потім оранжева жовта зелена куди ми і прямуємо. Очевидно, Ментахо, до якого мене ведуть, — зелений король це зрозуміло, судячи з шапок йото людей".