Але всі переваги ідеї Белліно люди зрозуміли за півроку, коли із семи гамірливих веж Веселкового палацу шість стали тихими й порожніми, і лише в одній вирувало життя. Там відбувалися бенкети, гриміла музика, лунали заздоровні пісні, але терпіти це тепер було значно легше, ніж раніше, коли воднораз веселилися усі сім королівських дворів.
До Хранителя часу Белліно ставилися з надзвичайною пошаною. Люди при зустрічі вклонялися йому до землі, поки він, скромний від природи, не заборонив цього. Звичайно, сам Белліно не пив чарівного напою і не занурювався в зачарований сон. Йому доручили наглядати за зміною королів. І він робив це настільки добре що народ прийняв рішення:
Нащо тримати аж семеро Хранителів часу, це призводить лише до плутанини. Нехай лише Белліно буде незмінний Хранитель часу та вибирає собі помічників на власний розсуд. А коли йому настане пора йти на спочинок, народ обере його наступника з-поміж найповажніших громадян Підземної країни.
Так і повелось з того часу.
Для Хранителя часу та його помічників найбільш клопіткими були дні, коли прокидалася чергова група сплячих; необхідно було за якихось три дні всіх навчити ходити, говорити відновити пам'ять…
А потім у тих, хто прокинувся, наставав місяць суцільного неспання… За півроку сну вони нагромадили стільки сил, що щоденний сон їм був непотрібний, і вони весь місяць розважалися. Бенкети змінювали полювання на Шестилапих, потім далека прогулянка, рибалка, польоти на крилатих ящерах і знову бенкет…