— Я! Стверджую! — гримів він. — Що! Цю! Людину! Завтра! Необхідно! Ховати!
Але в цей момент "покійник" поворухнувся і розплющив очі. Вражений натовп відсахнувся, лише Алона впала на груди чоловіка і з плачем цілувала його обличчя!
— Ха-ха-ха! Хо-хо-хо!. — заходився сміхом Бориль. — Високовчений лікар Робиль мало не поховав живу людину! Оце так світило науки!
Але осоромлений Робиль не здавався:
— Це! Ще! Треба! Довести! Що! Він! Живий!
І він, розсердившись, пішов з площі, величаво загорнувшись у свою зелену мантію.