Діти рушили на пошуки. Фред розмотував клубок, дбаючи про те, щоб не порвати нитку. Хтозна, може, в цій тоненькій зеленій нитці, яку зсукала тітонька Кет, їхній єдиний порятунок?
— З великого грота було три коридори, — сказав Фред, — і ми пішли середнім. Добре, якби нам вдалося натрапити на один з бічних. Тоді б ми вийшли з печери…
Але така можливість виникла б тільки в тому випадку, якби бічні коридори з'єднувалися з середнім поперечними ходами. Але таких ходів не виявилося. Мимоволі довелося йти вперед.
Прохід, по якому рухалися діти, знову розширився і перетворився у велику круглу печеру. В її стінах зяяли кілька отворів. Який з них міг вести назовні?
Не випускаючи з рук клубок, Фред рішуче підійшов до одного з отворів і витяг з кишені шматочок крейди.
— Я позначатиму кожен прохід, де ми побуваємо, — сказав хлопчик і намалював на стіні хрест.