— Відступіть, — повагом звелів Ґрипхук. Постукав у двері своїм довжелезним пальцем — і вони просто розтанули.
— Якби це спробував зробити хтось інший, а не ґрінґотський ґоблін, його б засмоктало через ці двері й він потрапив би в пастку, — попередив Ґрипхук.
— Як часто ви перевіряєте, чи є хтось усередині? — запитав Гаррі.
— Приблизно раз на десять років, — уїдливо вишкірився Ґрипхук.
Гаррі був певен, що в цьому секретному сейфі зберігається щось надзвичайне, і тому нетерпляче нахилився, сподіваючись побачити щонайменше казкові самоцвіти, але спочатку йому здалося, ніби там порожнісінько. Але ось він помітив на долівці щось абияк загорнуте в бурий папір. Геґрід підняв той пакунок і запхав кудись глибоко в плащ. Гаррі кортіло дізнатися, що то, але він знав, що краще не питати.
— Вертаймо до того клятого візка, і не говори зо мнов по дорозі. Буде ліпше, як я си помовчу, — попросив Геґрід.
Ще одна несамовита поїздка на візочку, і ось вони вже мружаться від сонця за дверима "Ґрінґотсу". Гаррі тепер мав повну торбину грошей і не знав, куди з ними спершу бігти. Анітрохи не уявляючи, скільки ґалеонів дають за один фунт стерлінгів, він однаково розумів, що несе на плечах більше грошей, ніж мав коли-небудь у житті, — ба навіть більше, ніж мав коли-небудь Дадлі.
— Тут си можна купити форму, — кивнув Геґрід на крамницю "Мантії для всіх оказій від мадам Малкін". — Слухай, Гаррі, може, б я заскочив на чарчину до "Дірявого Казана"?.. Йой, як ненавиджу ті ґрінґотські візки! — Геґрід справді ще й досі був блідий, тож Гаррі не без остраху сам завітав до крамнички мадам Малкін.