— Хліб.
— Я доїдаю останній шматок дозрілої буханки. А твою частину я відклав — вона на столі. Можеш з’їсти, коли зголоднієш. Але коли вона скінчиться, що ми їстимемо?
Старий заворушився на стільці, але нічого не сказав, лише похитав головою.
— Ну, звичайно, — вів далі Оджо, який змушений був говорити, бо дядько вважав за краще мовчати, — ніхто не вмирає від голоду в Країні Оз, тільки сама їжа в рот не звалиться, треба піти і знайти її.
Старий жвакун знову неспокійно заворушився й подивився на свого племінника так, немов ці доводи вивели його з рівноваги.
— Завтра вранці ми повинні опинитися там, де можна знайти хоч якусь їжу. Інакше нам стане зовсім погано.
— Куди? — запитав дядько.