— У нашому дворі не росте нічого, крім хлібного дерева, — міркував він уголос. — І на ньому всього дві буханки, та й ті нестиглі. Дядьку, скажи, чому ми такі бідні?
Старий жвакун обернувся й подивився на Оджо. У нього були добрі очі, але він так давно не усміхався й не сміявся, що Оджо забув, який на вигляд веселий дядько Нанкі. До того ж він говорив дуже мало, і племінник, який жив з ним практично від народження, навчився розуміти дядька з одного-єдиного слова.
— Чому ми такі бідні, дядьку? — запитав Оджо ще раз.
— Ні, ми зовсім не бідні, — відгукнувся старий.
— Бідні, бідні! — не здавався Оджо. — От що в нас є?
— Будинок.
— Так, але в Країні Оз у кожного є дах над головою. Що ще, крім будинку в нас є?