— У тебе зіпсований смак, — буркнула Марголотта, зачеплена за живе критикою Кота. — Гадаю, моя Латочка — дуже гарненька, з огляду на матеріали, з яких я її пошила. У ній більше кольорів, ніж у веселці, а ти не заперечуватимеш, що веселка дуже красива.
Скляний Кіт позіхнув і розтягнувся на підлозі.
— Діло хазяйське, — сказав він. — Мені тільки шкода цю Латочку, от і все.
Оджо і дядько Нанкі залишилися ночувати у Кривого Чаклуна. Хлопчик тішився з цього, бо сподівався побачити, як оживлятимуть Латочку. Скляний Кіт теж сильно вразив його уяву.
Оджо хоч і жив у чарівній Країні Оз, але ніколи до цього не стикався з чарами. Там, вдома, нічого чарівного не відбувалося. Дядько Нанкі міг бути королем Жвакунів, але ті об’єдналися з іншими народами і визнали Озму своєю єдиною володаркою. Тож він пішов у лісову глушину зі своїм маленьким племінником, і вони жили там відлюдниками.
Якби їхній занедбаний сад не перестав вирощувати їжу, вони б і далі жили у Блакитному Лісі. Саме ця обставина змусили їх знятися з насидженого місця, і перше враження від зустрічі зі світом було в Оджо таким сильним, що від збудження він так і не стулив очей цієї ночі.
Марголотта приготувала смачний сніданок, і, пригощаючи гостей, сказала: