— Так, тільки це диво життя, а воно сильніше за магів і чарівників. Наприклад, моє диво створило й оживило тебе, але пишатися мені нічим: від тебе жодної користі, одні суцільні неприємності. І ти не здатний ні рости, ні розвиватися, тож завжди будеш нахабним безцеремонним Скляним Котом з рожевими мізками й бездушним серцем-рубіном.
— Та я й сам шкодую, що ви мене створили й оживили, — завважив Кіт, сівши на задні лапи й помахуючи хвостом. — Ви живете в похмурому місці. Я виходив на вулицю: і ваш сад, і ліс — така нудьга! А коли я приходжу в будинок, то від розмов вашої товстої дружини просто хочеться лізти на стінку.
— Це все тому, що я вклав у твою голову не такі мізки, як у нас, — сказав доктор Піпт. — Вони надто розкішні для простого кота.
— То, може, їх варто вийняти і замінити простими камінчиками? — запитав Скляний Кіт. — Тоді я не дивитимуся на все зверхньо.
— Мабуть, я так і зроблю. Тільки спершу оживлю Латочку.
Кіт підійшов до лави, на якій сиділа лялька, й уважно її оглянув.
— Невже ви хочете оживити цю потвору? — запитав він.