— А! Мовчазний завітав, — завважив доктор Піпт, не повертаючи голови. — І він хоче знати, що я роблю? Так ось, коли я закінчу, то в мене вийде Живильний Порошок. Тільки я знаю, як його приготувати. Якщо ним щось посипати, той предмет, чим би він не був, відразу оживе. У мене пішло на приготування цього зілля кілька років, але тепер я можу сказати, що справа наближається до кінця. А порошок роблю для моєї дружини Марголотти, він їй для чогось дуже знадобився. Сідай зручніше, Нанкі, а коли я закінчу, ми поговоримо.
— Ви, напевно, не знаєте, — пояснила Марголотта, коли всі посідали на широкій лаві під вікном, — але мій чоловік свого часу мав дурість віддати весь свій запас Живильного Порошку чаклунці Момбо, яка жила в Країні Лісовиків. В обмін Момбо дала доктору Піпту начебто Порошок Юності. Це був фальсифікат, від якого не було жодної користі.
— А може, й Живильний Порошок теж виявився так собі? — припустив Оджо.
— Що ти, він діяв напрочуд ефективно! — заявила Марголотта. — Ми випробували його на Скляному Коті, який не лише ожив, а й досі не втрачає бадьорості. Незабаром пересвідчитесь — він зараз десь у будинку.
— Скляний Кіт?! — здивовано вигукнув Оджо.
— Так, Кіт — непоганий товариш, тільки надто вже захоплюється своєю персоною, — пояснила Марголотта. — Чоловік зробив йому рожеві мізки, але вони виявилися занадто вишуканими для простого кота. Наприклад, він уважає, що йому не личить ловити мишей. У нього красиве червоне серце, зроблене з рубіна, але воно холодне й байдуже — камінь є камінь. Сподіваюся, наступного Кота Кривий Чаклун виготовить без серця й мізків, зате наділить здатністю ловити мишей.
— А що зробила з Порошком чаклунка Момбо? — поцікавився хлопчик.