У бічному під’їзді дуже гупнули двері. З них, тягнучи за собою брязкітливий ланцюг, вискочила велика гостро- морда вівчарка.
Гладкий Кіт Анюта одним стрибком злетів на стіс дров.
«Тссс! — зашипів він, піднімаючи лапу. — Прош-ш-шу не ш-ш-шу-уміти!»
Собака гавкнув сердито на Анюту, з розгону вихопився на гірку й почав качатися по піску, здіймаючи густі стовпи куряви, потім схопився, обтрусивсь і з голосним гавкотом кинувся на маму.
Мама відскочила вбік.
— Назад! Не можна! Пішов геть!—замахала вона руками.
— Джек! Тубо! До ноги! — пролупав із під’їзду гучний голос.
У двір вийшов, перевалюючись, товстий чоловік у сандаліях на босу ногу, з цигаркою, що диміла, в руці. Це був мешканець з четвертого поверху — фотограф Шмідт.