Він уважно стежив за роботою слюдяних бабчиних крил.
Двоє передніх крил стояли в повітрі майже нерухомо. Їхній рух був ледь помітний. Зрідка вони вигиналися то вгору, то вниз, і одразу ж бабка або опускалась нижче, або злітала ще вище.
Цими крилами вона, як видно, правила під час польоту. І вони ж підтримували її в повітрі.
Зате двоє задніх крил мелькали, мов пропелери. Вони гули й вили, швидко загрібаючи повітря, і, відштовхуючись од нього, гнали бабку вперед.
Та ось двоє задніх крил почали трохи підніматися вгору і раптом стали ребром, як вітрило. У спину подув рівний вітер. Бабка безшумно, мов повітряна яхта, попливла в повітрі.
— Ой, як цікаво! — зашепотіла Валя. — От би такий літак побудувати!
Карик глянув скоса на сестру й невдоволено шморгнув носом. Її легковажність починала дратувати Карика.
— Сиди й мовчи! — мовив він, суплячи брови.