Валя поспішила усістись на попереднє місце.
Двері грюкнули. У вікно вдарила хвиля повітря. До кабінету зайшов чоловік-гора з бородою, схожою на стіг білого бавовнику.
Тоді Карик і Валя закричали щосили:
— Іване Гермогеновичу!
Чоловік-гора широко розкрив очі. Долоня завбільшки з обідній стіл злетіла вгору і зупинилась біля скрученого раковиною вуха, з якого стирчали в боки сиві жмутики волосся, товстого як олівці для малювання. Він оглянувся, прислухавсь, знизав зачудовано плечима.
— Іване Гермогеновичу! Іва-ане Ге-ермо-о-ге-ено-вичу! — вигукнули разом Карик і Валя.
Чоловік-гора шумно зітхнув. У кімнаті все загуло. Діти мало не злетіли разом з бабкою вниз, на кам’яний двір.
— До на-ас! Сюди-и!