— Та нічого! Утопився якийсь хлопець! То й передавали. Мама здригнулася.
— Ну, — сказала вона, — це... це нісенітниця! Карик і Валя не підуть купатися!
— Не знаю, не знаю, — бабуся похитала головою: — купаються вони чи не купаються, не скажу, а тільки давно час обідати, а їх усе нема та й нема. Де вони?
Мама провела долонею по обличчі. Не кажучи й слова, вона швидко вийшла з їдальні.
— Коли я була маленькою... — зітхнула бабуся.
Але що робила бабуся, коли була маленькою, мама так і не дізналася: вона вже стояла посеред двору і, мружачись від сонця, оглядалася на всі боки.
Посеред двору, на жовтій піщаній гірці, лежав зелений совочок Валі, поряд валялася вицвіла тюбетейка Карика. І тут же, простягнувши всі чотири лапи, грівся на сонечку рудий гладкий кіт Анюта. Він ліниво мружився і так простягав лапи, наче хотів подарувати їх мамі.
— Де ж Вони, Анюто?