Всю ніч Карик перевертався з боку на бік. Уві сні він бачив рожевого слона, ще й такого крихітного, що його можна було посадити в наперсток. Слон їв компот, бігав по столу навколо тарілок і так пустував, що розсипав усю сіль, а сам мало не втопився в гірчиці. Карик дістав його з гірчичниці й почав обмивати в блюдечку, але слон виривався й штовхав Карика хоботом у плече. Потім він стрибнув йому на голову й сказав голосом якоїсь знайомої дівчинки:
— Карику, що тобі? Чого ти кричиш?
Карик розплющив очі. Біля ліжка стояла, загорнувшись у ковдру, Валя.
— Ага! Ти вже прокинулась, — сказав Карик. — Дуже добре. Одягайся швидше.
— Навіщо?
— Треба йти. Ходімо до Івана Гермогеновича. Ой, що там сьогодні буде... Такі дива! Такі дива!
— А що?
— Вдягайся швидше!