Шмідт незграбно поставив ногу і так міцно притис до себе Джека, що той забився на руках і тихенько завищав.
— Мовчи! — прошепотів Шмідт, злякано стежачи за професором.
— Тепер — другу ногу! Ставте її сюди!
Товстун слухняно корився.
Так, крок за кроком, професор довів онімілого від подиву фотографа до дверей.
— А тепер, — сказав професор, широко розчинивши двері, — а тепер ідіть, будь ласка!
Двері зачинились перед носом Шмідта,
Із дзенькотом клацнув французький замок. Товстун випустив із рук Джека і, гублячи сандалії, кинувся вниз сходами, важко дихаючи, весь час оглядаючись.