Професор стрімко простягнув руку до столу, схопив склянку з безбарвною рідиною, квапливо підніс її до очей і подивився на світло. Потім швидко вихопив із кишені велику лупу з чорною кістяною ручкою.
— Не рухайтесь! — крикнув він Шмідту. — Будь ласка, не рухайтесь! І собаку тримайте міцніше! А краще візьміть його на руки! Прошу вас!
Переляканий товстун збентежено подивився на .професора і, не питаючи його більше ні про що, схопив пса на руки, міцно притиснувши його до живота.
«Здається, старий з глузду зсунувся!» — подумав він.
— Так і стійте! — крикнув професор.
Тримаючи перед очима лупу і зігнувшись у три погибелі, він заходився уважно розглядати квадратики підлоги один за одним.
— І довго мені доведеться стояти, професоре? — несміливо спитав фотограф, з тривогою спостерігаючи дивні рухи професора.
— Ставте ногу сюди!—звелів професор, вказуючи пальцем на ближчі квадратики паркету.