Нюхмумрик склав докупи лапки і шикнув на звіреня.
Тоді Крихітка виповз з-під кореняки і дуже засоромлено мовив:
— Сподіваюся, я тебе не налякав? Я знаю, хто ти. Ти — Нюхмумрик.
З тими словами Крихітка ступив у воду і побрів через струмок. Для такої крихітки потічок був надто великий, а вода — холодна. Кілька разів звірятко втрачало рівновагу і падало, однак Нюхмумрик був у такому її поганому гуморі, що навіть лапою не поворухнув, щоб йому допомогти.
Урешті нещасна, тонка, мов нитка, істота, цокочучи зубами, видерлася на берег: