— Можеш піти до Нюхмумрика й роздивитися, — відказав Мумі-троль, ледь стримуючись, щоб не заплакати від гіркої образи. — Він сидить у нього на плечі.
— О, мій любий синочку! — засмучено мовила Мама. — Мій маленький Мумі-тролю!
Нюхмумрик ледве встиг витягнути з води вудку, як прилетів Дракончик і сів йому на коліна. Звірятко аж звивалося від захоплення, що знову бачить Нюхмумрика.
— Ну що за день! — скрушно мовив Нюхмумрик, змітаючи Дракончика з колін. — Йди геть! Забирайся звідси! Лети додому!
Проте Нюхмумрик, ясна річ, знав, що проганяти його марно. Дракончик ніколи не забереться геть. І якщо йому не зраджує пам’ять, дракони живуть понад сотню літ. Нюхмумрик стурбовано дивився на крихітну блискучу істоту, яка щосили намагалася йому сподобатися.
— Звичайно, ти гарненький, — сказав Нюхмумрик. — Звичайно, я був би радий зостатися з тобою. Але ж зрозумій, Мумі-троль…