Дракончик роззявляв пащу й шипів. Він уп’явся зубками в сачок, задзижчав, немов крихітний двигунець. Раптом Дракончик злетів з карниза і затріпотів крильцями, кружляючи під стелею.
— Він літає, літає! — зарепетував Мумі-троль. — Мій Дракончик літає!
— Звичайно, літає, — нітрохи не здивувався Нюхмумрик. — Та не стрибай так! Заспокойся!
Дракончик завмер під стелею, крильця у нього шалено тріпотіли, мов у нічної нетлі. Зненацька він шугонув униз, вкусив Мумі-троля за вуха, аж той закричав від болю, підлетів угору й вмостився на плечі Нюхмумрика. Він підсунувся під саме його вухо й замуркотів, заплющивши очка.
— Ото малий шибеник! — вражено мовив Нюхмумрик. — А який гарячий! Що це він робить?
— Він тебе любить, — відказав Мумі-троль.