Та водночас очі Мумі-троля тьмяніли від розчарування та нестерпної туги.
— Ой-ой-ой! — мовив Нюхмумрик сам до себе, рушаючи далі. — Ой-ой-ой! Який цей тролик вразливий! Покинь думати про нього. Він добрий троль, але зараз ліпше про це не думати. Нині увечері я на самоті зі собою та своєю мелодією, а нині — це ще не завтра.
За якийсь час Нюхмумрикові пощастило цілком викинути з голови думки про Мумі-троля. Він винюхував собі гарненьке місце для ночівлі і, зачувши віддалік у лісі дзюркіт струмка, одразу подався туди.
Останній багряний промінчик сонця згас поміж стовбурами дерев, поволі западали блакитні весняні сутінки. Увесь ліс поголубів, берізки, немов білі стовпці, губилися у присмерковій далині.
Струмок був саме такий, як треба.
Прозора брунатна течія витанцьовувала понад купками торішнього листя, пробивалася крізь ще не розталі крижані тунелі, робила закрут між порослими мохом берегами, а потім стрімко спадала водоспадом уділ, розбиваючись об біле піщане дно. Інколи струмок, наче комар, виводив мажорну пісеньку, а інколи намагався вдавати з себе велику та грізну ріку, прополіскував горло талою водою та сміявся назустріч берегам.