— Отой, що мешкає в кахельній печі, — відповіла Мюмля. — Йому триста років. Тепер він спить.
Дядько-панько промовчав. Він зважував, добре це чи зле, що є хтось на світі старіший за нього. Питання зачепило його за живе, тож Дядько-панько вирішив розбудити пращура, щоб познайомитися з ним.
— Даремна справа будити старого, — стримала його Мюмля. — Пращур прокинеться аж у квітні. А ти з’їв мені півслоїка огірків…
Дядько-панько надув щоки й наморщив носа, запхав до кишень кілька огірків та сухариків, взяв одну свічку й почалапав назад до вітальні. Там він поставив свічку на підлогу біля печі й відчинив дверцята. Усередині було темно. Тоді Дядько-панько присвітив свічкою в отвір печі й знову зазирнув досередини, але не побачив нічого, окрім якогось паперового клоччя та сажі, що натрусилася з комина.
— Ти тут?! — гукнув він. — Прокидайся! Я хочу на тебе подивитися!
Але пращур не озвався. Він спав глибоким зимовим сном із напханим глицею животом.