— Як добре, що ти прийшов, — зрадів Гемуль. Нюхмумрик завагався на мить, зробив якийсь невизначений жест, глибше натягнув на голову капелюха і, повернувшись, рушив назад до річки. Гемуль та Чепуруля подалися за ним услід. Вони чекали трохи осторонь, доки Нюхмумрик розкладав свій намет біля містка, а потім бачили, як він заліз досередини.
— Як добре, що ти прийшов, — повторив Гемуль. Вони ще трохи почекали під дощем, але Нюхмумрик не з’явився з намету.
— Він спить, — прошепотів Гемуль. — Втомився… Мюмля бачила, як Гемуль з Чепурулею повернули додому. Вона зачинила вікно й старанно уклала волоссячко на потилиці гарною тугою цибулькою.
Немає нічого ліпшого, як насолоджуватися життям, — це ж так просто! Мюмля ніколи не переймалася долею сторонніх, які стрічалися їй на шляху, вона відразу забувала про них і намагалася ніколи не втручатися у чужі справи. Її потішала метушня інших, Мюмля спостерігала за нею з деяким здивуванням.
Пухова перина була блакитного кольору. Мумі-мама шість років збирала гагачий пух, і ось перинка лежить на ліжку у південній гостьовій кімнаті під мережним покривалом, чекаючи на того, хто вміє насолоджуватися життям. Мюмля вирішила покласти собі до ніжок грілку, вона знала, де у Мумі-тролів лежить грілка. Що п’ятий день вона миє голову дощівкою. Як посутеніє, Мюмля трішки поспить. А увечері кухня нагріється від плити, на якій готують вечерю.