— У цю пору, пізно влітку, інколи дмуть сильні вітри, — обережно мовила вона врешті.
Чепуруля розчаровано замовкла. Капаруля теж трохи помовчала, а тоді повела далі, ледь дратівливо:
— У п’ятницю я сушила білизну і, хочете вірте чи ні, віяв такий вітрюган, що мені довелося бігти до самої хвіртки саду, щоб упіймати найгарнішу пошивку на подушку. А яким миючим засобом Ви користуєтеся, пані Чепуруле?
— Не пригадую, — Чепуруля раптом відчула неймовірну втому. Капаруля навіть не намагалася її зрозуміти. — Налити вам іще чаю?
— Ні, дякую, — відмовилася Капаруля. — Була дуже гарна гостина. Боюся, мені уже час потроху збиратися додому.
— Так-так, — відказала Чепуруля. — Я розумію.