Вони сіли за стіл. Чепуруля так тішилася товариством, що теревенила, не змовкаючи, і від неуважності розлила чай на скатертину.
Капаруля хвалила печиво і цукрову помадку, і все, що спадало їй на думку, але про квіти не обмовилася й словом. Нічого дивного! Вона була добре вихованою Капарулею. Кожному упало б в око, що ці дикі стрепехаті колючки не личать святковому столу.
За якийсь час потік слів у Чепурулі вичерпався, Капаруля теж не озивалася — у кімнаті зависла тиша.
Несподівано сонячне сяйво на скатертині потьмяніло. Великі суворі вікна затулили хмари, і обидві дами почули, як здалеку, з морських просторів налітає вітер, і шум його схожий на шепіт.
— Я бачила, пані Чепуруля випрала килимок, — ввічливо зауважила Капаруля.