— Ет! — знічено засміявся Тато. — Мабуть, через те, що мої наукові дослідження не давали жодних результатів. Хтозна…
— Ви відчували себе повним дурнем! — встряла Маленька Мю. — А можна вважати дві карамельки за одну, якщо вони злиплися докупи? То ви тепер махнете лапою на ті дослідження?
— Нічого подібного! — заперечив Тато. — Хіба я махнув на тебе лапою, хоч ти й поводишся так по-дурному?
Усі засміялися.
— Розумієте, — Тато нахилився вперед, — море — це велика жива істота, іноді воно буває в доброму гуморі, а іноді — в поганому. І нам невідомо, чому так відбувається, бо бачимо тільки його поверхню. Але ж, якщо ми любимо море, то це не має жодного значення… ми сприймаємо його таким, яким воно є…
— То ти тепер любиш море? — обережно поцікавився Мумі-троль.