«То Морська лошичка в усьому винна, — подумала Мумі-мама. — Гай-гай, а час минає…» І вона заходилася малювати нову маленьку маму, що ніжилася у затінку бузку.
Мумі-троль поволізійшов униз сходами і вийшов із маяка. Галявинки уже не існує, і морських коників теж нема.
Він замислено дивився на мамин садок під скелею. Усі кущики шипшини зів’яли, бо їм нараз стало надто добре: ні піску, ані каменів — з ким змагатися? Посеред рабатки Мама поставила маленький парканець, обгородивши, очевидно, щось дуже гарне. Вдалася до нової спроби… Мама не опускає лап!
З пагорба злетіла, мов на крилах, Маленька Мю.
— Привіт! — гукнула вона. — Угадай, що там росте? Вгадуй тричі!