Та саме тієї миті у вікні маяка спалахнули два вогники свічок — Мама повернулася додому.
Коли тато з сином увійшли до кімнати, Мама лагодила рушника.
— Де ти була? — не стримався Мумі-тато.
— Я? — невинним голосом перепитала Мама. — Погуляла трішки, щоб подихати свіжим повітрям.
— Навіщо нас так лякати, — докоряв Мумі-тато. — Не забувай, ми звикли до того, що ти вечорами вдома.
— Отож бо й воно, — зітхнула Мама. — Потрібне хоч якесь розмаїття! Ми надто звикли одне до одного, з дня на день одне і теж… Правда, любий?