— Ніякий він не огірок, — докірливо зауважила її товаришка, — а маленька порхавка, яка пообіцяла врятувати мене, коли завіють вітри. Маленька порхавка, яка шукає черепашки для своєї мами! Як зворушливо! Зворушливо!
Мумі-тролеві запекло в очах.
Мама начистила срібну підківку порошком, тому одна з підківок мала виблискувати яскравіше, ніж решта. Це він добре знав. А ще знав, що конячки нізащо не піднімуть з води копитця, і він ніколи не довідається, котра з них є його лошичкою.
Урешті морські конячки побрели у море. Мумі-троль чув їхній сміх, що дедалі віддалявся, доки від нього не зосталося й сліду, лиш вітер шарудів понад берегом.
Мумі-троль ліг на скелю, задивившись у небо. Він уже не мав сили думати про свою лошичку. Досить йому було спробувати уявити її, як перед очима поставали обидві конячки, дві реготливі конячки, які були схожі між собою мов дві краплі води. Знай собі стрибали у море й вистрибували з нього, від того миготіння у Мумі-троля аж заболіли очі. Зрештою їх набіг цілий табун, безліч коней, годі було й порахувати їх. Мумі-тролеві захотілося спати, страшенно захотілося, щоб йому дали спокій.
Мамин розпис ставав дедалі гарнішим. Вона вже встигла розмалювати стіну до самих дверей, тут красувалися крислаті зелені яблуні, усіяні квітами та плодами, навіть у траві лежали яблука. Усюди цвіли трояндові кущі високих деревоподібних сортів з червоними квітами. Кожний кущик ріс в обрамленні білих мушель. Криниця була зеленого кольору, а дровітня — коричневого.