Мумі-мама перебувала у дуже гарному гуморі, без угаву торохтіла про усілякі буденні речі, виймала з кошика смаколики, намащувала канапки. Уперше за весь час на острові вона взяла з собою свою торбинку.
Маленький острівець, на якому вони влаштували пікнік, був маленьким і зовсім голим, тут не росло жодної травинки, навіть водорості та принесені морем цурпалки зісковзували з гладкої поверхні. Це було таке собі сіре Ніщо, яке стриміло з води.
Доки родина сиділа, попиваючи каву, в усіх з’явилося відчуття, ніби все знову стало на свої місця. Вони розмовляли про все, що спадало їм на думку, лиш не про море та острів і навіть не про Мумі-долину.
Звідси, за сірою завісою дощу, їхній острів з могутнім маяком здавався якимось далеким та чужим, немов тінь.
Після кавування Мумі-мама помила горнятка у морі і знову спакувала кошик. Мумі-тато підійшов до самої води, принюхався до вітру.